Класифікація лісового кота: Неприпустима назва — Вікіпедія

користуючись матеріалами параграфа, дайте класифікацію кота лісового​

Связь между АДФ И АТФ

4. Наибольший абсолютный прирост численности населения за счет рождаемости в Европе произошел: а) в X веке б) в XIV веке в) в ХХ веке г) в XXI веке 5.
…

Полипропилен, полистирол, полиэтилен низкого давления (ПНД) — это: а) разновидности бытового пластика б) разновидности строительных материалов в) вещества, защищающие древесину от огня г) токсичные отходы химической промышленности 6. В число последствий глобального изменения климата не входит: а) заселение теплолюбивыми видами высоких широт б) нарушение водного режима суши в) изменение маршрутов миграций птиц г) увеличение размера горных ледников 7. Собранный зимой в городах снег следует вывозить: а) за город на картофельные поля б) за город на городскую свалку в) на лед прудов и озер г) на специальный полигон 8. Экологической сукцессией называют: а) последовательное изменение абиотических факторов б) последовательное изменение экосистемы в) последовательную смену фаз развития организмов
г) последовательную смену времён года 9. Учение о факторах среды и закономерностях их действия на отдельные организмы называется: а) аутэкология б) демэкология в) биоценология г) синэкология 10. В соответствии с каким правилом для экосистемы, организма или определенной стадии его развития существует диапазон наиболее благоприятного значения фактора? а) правило Бергмана б) правило конкурентного исключения в) правило экологического оптимума г) правило Гаузе 11. Диапазон значений факторов между критическими точками называют: а) гомеостаз б) зона пессимума в) экологическая валентность г) адаптация 12. Реакцию организма на длину светового дня называют: а) мутуализмом б) акклимацией в) гибернацией г) фотопериодизмом 13. Периоды резкого изменения численности организмов одного вида на определенной территории называют: а) трофической цепью б) экологическим оптимумом в) популяционными волнами г) стагнацией 14. К свойствам экосистем не относится: а) эмерджентность б) биоразнообразие в) эстивация г) гомеостаз 15. Сингенез – это: а) изменение растительности под влиянием изменения среды самой растительностью б) формирование первичного растительного покрова в) процесс изменения растительного покрова под влиянием всей географической среды или отдельных ее частей: атмосферы, литосферы и т. п. г) процесс химического и физического преобразования минерального вещества в верхних частях земной коры и на ее поверхности 16. К ксерофитам относится: а) растительность пресных водоемов б) растительность засушливых местообитаний в) растительность тундры г) растительность влажных широколиственных лесов 17. Систему длительных наблюдений за состоянием окружающей среды и процессами, происходящими в экосистемах и биосфере, называют: а) мониторинг б) моделирование в) менеджмент г) прогнозирование 18. Ксенобиотиками называют: а) вид микроудобрения, используемый в земледелии б) полезное для организмов вещество в) чужеродное для организмов вещество г) вещество, загрязняющий окружающую среду 19. Вселение видов в новые места обитания: а) флуктуация б) эмиграция в) интродукция г) миграция 20. Климаксным называют состояние, характеризующееся: а) неустойчивостью экосистемы б) динамическим равновесием зрелой экосистемы в) деградацией зрелой экосистемы г) активным протеканием сукцессионных процессов 21. Вид комбинированного воздействия, когда компоненты смеси действуют так, что

1. Расскажите о методах изучения живых организмов. 2. Каким методом можно определить сходства и различия белого и бурого медведей? 3. С помощью какого
…

метода можно получить информацию о происхождении лошадей? 4. При помощи какого метода можно изучить влияние красителей на белые цветки?5. Каким методом получают информацию о живых организмах, не влияя на их среду обитания? ОТВЕТЬТЕ ПОЖАЛУЙСТА НА ВОПРОСЫ СРОЧНООО!!!!!​

Рассмотрите рисунок. Какая ткань изображена на нем? Какие черты строения можно выделить для этой ткани по рисунку? Какие функции данная ткань выполняе
…

т в организме животных?
вот рисунок https://ds05.infourok.ru/uploads/ex/01af/000ab00e-e5b37197/hello_html_11736f5c.png

3. В палеолите, на заре становления человечества из-за деятельности человека исчезло большое количество видов крупных млекопитающих. Одной из главных
…

причин этого считают использование охотниками: а) копий и луков б) огня для загона животных в ловушки в) огнестрельного оружия г) ядовитых приманок

2. Согласно эволюционному учению Чарльза Дарвина, каждая пара живых организмов может произвести на свет такое количество потомков, что организмы этого
…

вида за относительно небольшой срок могут заселить всю планету. Этого не происходит по причине: а) конкуренции за ресурсы б) дрейфа генов в) контроля скорости размножения организмов со стороны человека г) расширения границ биосферы

1. Расскажите о методах изучения живых организмов. 2. Каким методом можно определить сходства и различия белого и бурого медведей? 3. С помощью какого
…

метода можно получить информацию о происхождении лошадей? 4. При помощи какого метода можно изучить влияние красителей на белые цветки?5. Каким методом получают информацию о живых организмах, не влияя на их среду обитания? ОТВЕТЬТЕ ПОЖАЛУЙСТА НА ВОПРОСЫ СРОЧНООО!!!!!​​

1. Расскажите о методах изучения живых организмов. 2. Каким методом можно определить сходства и различия белого и бурого медведей? 3. С помощью какого
…

метода можно получить информацию о происхождении лошадей? 4. При помощи какого метода можно изучить влияние красителей на белые цветки? 5. Каким методом получают информацию о живых организмах, не влияя на их среду обитания? ОТВЕТЬТЕ ПОЖАЛУЙСТА НА ВОПРОСЫ СРОЧНООО!!!!!​

1. Расскажите о методах изучения живых организмов. 2. Каким методом можно определить сходства и различия белого и бурого медведей? 3. С помощью какого
…

метода можно получить информацию о происхождении лошадей? 4. При помощи какого метода можно изучить влияние красителей на белые цветки? 5. Каким методом получают информацию о живых организмах, не влияя на их среду обитания?ОТВЕТЬТЕ ПОЖАЛУЙСТА НА ВОПРОСЫ СРОЧНООО!!!!​

Какими чератми обладает покровные или соединительные ткани животных? Выберите три верных ответа. Выпишите номера верных ответов в порядке возрастания.
…

НЕ ИСПОЛЬЗУЙТЕ ЗАПЯТУЮ ИЛИ ПРОБЕЛ.
1. Хорошо развитое межклеточное вещество. 2.Клетки расположены плотно друг к другу. 3. Между клетками имеется простарнство, заполненное малым количеством межклеточного вещества. 4. Разновидностью данной ткани является кровь, хрящевая и костная ткани. 5. Выполняет разнообразные функции, например, транспортировку кислорода в клетки и ткани. 6. Обладает вохбудимостью и проводиомстью.

Червона книга України. Кіт лісовий Felis sylvestris Schreber, 1777

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд –Хижі (Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 5-ти видів роду, один вид роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Займає лісові обл. Середньої та Пд. Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є сх. кордоном номінативної форми лісового кота. Сучасний ареал кота лісового в Україні охоплює Карпатський регіон, окремі райони Вінницької, Кіровоградської та Одеської обл. В XVII–XVIII ст. вид траплявся в Карпатах, на Волині та Сумщині.

Чисельність і причини її зміни: Можна оцінити в 400–500 особин; більшість облікованих тварин при цьому припадає на Закарпатську область. Причини змiни чисельностi: скорочення площ старих листяних лісів, зокрема дібров; відстріл тварин під час здійснення регуляції чисельності бродячих свійських котів та під час полювань, загибель у браконьєрських самоловах та від мисливських псів; рекреаційне та господарське навантаження на лісові та плавневі ділянки. Серед несприятливих кліматичних факторів важливе значення має глибина снігового покриву.

Особливості біології та наукове значення: Характерні біотопи: широколистяні та мішані, рідше шпилькові та плавневі ліси. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні переміщення. Основу раціону складають мишоподібні гризуни та птахи. Тварини ведуть одиночний, переважно присмерековий та нічний спосіб життя. Виводкові лігвища та тимчасові сховища влаштовують в дуплах старих дерев, розколинах скель, заломах очерету та звалищах хмизу. Народжують за рідкісними винятками раз на рік в кінці квітня — на початку травня. У виводку зазвичай 3–4 кошенят. Нерідко дикий кіт відвідує території поблизу населених пунктів.

Морфологічні ознаки: Тіло масивне, на невисоких ногах з крупними ступнями. Хвіст товстий, відносно короткий, з тупим кінчиком. Вуха широко поставлені. Забарвлення хутра однотонне, сіро-руде, з мармуровим малюнком у вигляді розмитих видовжених темних плям. Є виражений темний ремінь по лінії хребта. На животі шерсть світліша, на горлі світла пляма. На хвості 4–5 темних кілець. Режим збереження популяцій та заходи з охорони Занесений до ІІ видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає особливій охороні, до Бернської конвенції. Для збереження кота лісового необхідно заборонити відстріл бродячих свійських котів в місцях існування виду, інтенсифікувати боротьбу з браконьєрством та посилити контроль за дотриманням правил утримання псів; створити заказники в місцях розмноження виду.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи розмножується.

Господарське та комерційне значення: В минулому мисливський вид.

Джерело: Лозан, 1966; Гептнер, Слудский, 1972; Татаринов, 1979; Турянин, 1988; Роженко, 2000; Ткачук, 2000; Башта, Потіш, 2004; Потапов, 2004; Шквыря, Сагай- дак, Тищенко, 2009. Автори: М.Г. Шквиря, Л.С. Шевченко, Л.А. Потіш Фото: О.М. Словесний

Кішка лісова

Коти

Кіт (Felis) — рід ссавців родини котових (Felidae). У деяких старіших системах класифікації до нього зараховували всіх представників малих кішок (Felinae), проте в зараз безпосередньо до роду відносяться лише кілька видів невеликих тварин, що мешкають в Євразії і Африці.
Найвідомішим представником цього роду є свійський кіт — підвид кота лісового.
Види та підвиди
Рід Кіт
вид Кіт очеретяний (Felis chaus)
вид Кіт барханний (Felis margarita)
вид Кіт чорноногий (Felis nigripes)
вид Кіт лісовий (Felis silvestris)
підвид Кіт свійський (Felis silvestris catus)
підвид Кіт китайський (Felis silvestris bieti)
підвид Кіт дикий африканський (Felis silvestris cafra)
підвид Кіт степовий (Felis silvestris lybica)
підвид Кіт барвистий (Felis silvestris ornata)
підвид Кіт дикий європейський (Felis silvestris silvestris)

Кіт сві́йський, або кі́шка сві́йська (лат. Felis silvestris catus), як і його родич кіт дикий (лісовий) — невеликий ссавець ряду хижих (Carnivora) родини котових (Felidae). Сучасна назва походить від латинської назви catus, що використовується для позначення дикого кота, на відміну від свійського, який латиною називається felis.
Кіт знаходиться у тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років[1] та є найпоширенішою хатньою твариною[2]. Поширений у всіх районах земної кулі. Україна входить в 10 країн з найбільшою чисельністю населення котів (станом на 2006 рік), ставши домом для 7 350 000 домашніх котів.
Налічується кількадесят порід кота свійського.
Коти приблизно одного розміру з іншими малими кішками, вони мають струнке тіло, гострі зуби, чудовий зір та нюх, добре пристосовані для полювання на менших тварин. Однак, коти, у порівнянні з дикими родичами, втратили смак до цукру, а певні популяції проявляють спадкову глухоту. Хоча коти полюють поодинці, вони є соціальними тваринами, що використовують численні засоби комунікації, у тому числі вокалізація, феромони, мову тіла[4].
Ще нещодавно вважалося, що коти були одомашнені у Стародавньому Єгипті, де вони були культовими тваринами[5]. Однак, одне дослідження 2007 року поставило ці дані під сумнів, запевняючи, що всі домашні коти по жіночій лінії походять лише від 5 предків, ймовірно степових котів (Felis silvestris lybica), що були само одомашнені близько 10 тис. років тому на Близькому Сході[6]. Найперші археологічні відомості про одомашнення котів відносяться до часу приблизно 9500 років тому та були знайдені на Кіпрі[7].

Назва
Українські слова кіт і кішка походять від пізньолатинських catus або cattus чи catta. Ще в давньоруську добу була запозичена лексема cattus, яка внаслідок певних фонетичних та морфологічних змін набула вигляду котъ і котъка, що були споріднені з давньочеськими kot і kotwa. Ці лексеми фіксуються у пам’ятках «Житіи Андрея Юродивого» (XV—XVI ст.), «Временнику Георгія Амартола» (XIV—XV ст.)[8].
Латинське походження мають і назви кота в інших європейських мовах. Англійською слово кішка перекладається як cat, яке в свою чергу походить від староанглійського catt. На вельську мову кішка перекладається як cath, на іспанську — gato, баскську — katu, візантійсько-грецьку — katia, стародавню ірландську — cat, німецьку — Katze, польською — Kot, болгарською —»котка».
Інше латинське слово — feles або felis, яким об’єднали весь рід кішок, означає «дика європейська кішка». Точно невідомо чи назва кішки виникла в латинській чи в грецькій мові, але впевнено можна сказати, що перша європейська назва кішки пішла від афро-азійських мов, де слово feles означало «дика кішка» [9][Немає у джерелі]. У свою чергу афро-азійська мова запозичила назву кішки в єгиптян, які називали тварину словом caus (кішка джунглів, або африканська дика кішка), яке безпосередньо пішло від стародавнього єгипетського слова tesau (жінка-кішка).
Походження
Кіт лісовий (Felis silvestris silvestris)
У питанні походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох пращурів. Вихідним та, ймовірно, основним пращуром усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську або степову кішку — Felis libyca [10]. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія, розташованої на території нинішнього Судану. Біологи-натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття.
У дикому стані нубійська кішка збереглася й до наших днів. Територія її поширення велика: майже вся Африка, в Євразії — територія від Середземномор’я до Китаю, включаючи Закавказзя й Середню Азію, низини річок Уралу й Волги. Живе ця кішка в пустелях із заростями чорного саксаулу, у чагарниках поблизу водоймищ, у горах, передгір’ях, поблизу населених пунктів.
Зовні кіт (кішка) нагадує домашню, але більш сухорлява, з вузьким довгим тілом, високими ногами, тонким загостреним на кінці хвостом. Довжина її тіла приблизно 50 см, хвоста — 25 см. Масть — булана: тварина блідого рудувато-сірого кольору, живіт білуватий, хвіст із нижнього боку світліший, біля основи хвоста — три широкі чорні кільця, кінчик хвоста — чорний, звужений, як у більшості сучасних домашніх кішок. На тілі розташовані хвилеподібні поперечні темні смуги та місцями — дрібний чорний крап. Живиться в основному дрібними гризунами й птахами. Легко приручається, навіть у дорослому віці.
Вважають, що європейська лісова кішка та деякі різновиди диких азійських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасної домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка — Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету, вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище у покинутих лисячих і борсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно вночі.
Морфологія та біологія кота лісового
За зовнішнім виглядом дика лісова кішка схожа на сіру домашню, але виглядає більшою, масивнішою і коротшою. Голова в неї об’ємиста, зуби міцні, ніс темно-рожевий. Хвіст товстий, пухнастий, із декількома чорними кільцями, немов підрублений на кінці. Шерсть густа й довга, з яскраво-жовтим підшерстям, чорними смугами та плямами, уздовж хребта проходить чорна смуга. У самця основний колір шерсті — темно-сірий, у самиці — трохи світліший. Живиться кішка не тільки дрібними гризунами та птахами, але й здатна впоратися із зайцем і навіть нещодавно народженими дитинчатами оленя та сарни. Кошенята народжуються сліпими, але розвиваються швидко. Виховані в неволі з дитинства, вони так і не стають до кінця прирученими. Дорослі тварини агресивні, прирученню не піддаються. Відчуваючи загрозу життю, кішка виявляє надзвичайну лють і може завдати серйозних каліцтв супротивникові, який набагато перевершує її за силою та розмірами. Чисельність дикої лісової кішки зменшується через вирубування лісів і гібридизацію з домашньою кішкою, особливо здичавілою. У зв’язку з цим дані про популяції дикої кішки суперечливі, хоча переважає думка, що такої вже не існує.
Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії та Афганістані була приручена індійська степова кішка — Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов’язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде верхи на кішці. Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н. е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерсті кішки.
Історія одомашнення
Точну дату одомашнення назвати неможливо у зв’язку з тим, що це процес тривалий й історичні документи не завжди відбивають його[Джерело?]. Можна лише сказати, що одомашнення кішки відбулося значно пізніше, ніж собаки, і пов’язане з виникненням і розвитком землеробства[Джерело?]. Найдавніші відомості про свійських кішок належать до VI—VII тисячоліть до н. е.[Джерело?] Підтвердженням цьому є знайдені в Анатолії статуетки жінок, які годують кішок і граються з ними. Однак ці статуетки не дозволяють зробити висновки про одомашнювання або ж про одиничні випадки приручення тварин.
До цього ж періоду належать знахідки зображень кішок у Єрихоні, Йорданії, Месопотамії, Індії. Приблизно 2750 — 2650 роками до н. е. датуються розписи гробниці Саккараха в Судані, на яких було знайдене зображення кішки у нашийнику, що вважається свідченням одомашнювання.
Стародавній Єгипет
 Бронзові фігурки богині Баст
 Єгипетська статуя кішка в Луврі, Франція
Вважають, що вперше пухнастий дрібний хижак у Єгипті був приручений близько 5 000 років тому. Перше свідчення про одомашнювання кішки в Давньому Єгипті, що підтверджується археологічними матеріалами, належить до 2 500 року до н. е[Джерело?]. Можливо, прирученням пійманої кішки на той час займалися африканські племена, що жили поруч із єгиптянами[Джерело?]. Тому піщана кішка могла бути[Джерело?] вже напівдомашньою. Так, серед ієрогліфічних написів у гробницях царів V і VI династій зустрічаються ієрогліфи зі значенням «кішка».
Зображення кішок у Давньому Єгипті частіше зустрічаються в період Нового царства. Кішки шанувалися єгиптянами як священні тварини та були взяті під охорону. За шкоду, заподіяну священній тварині, суворо карали. Убивцю кішки забивали на смерть камінням, а кривдникові — відрізали руку. Апогей культу кішки припав приблизно на 950 — 800 роки до н.е. Центром культу стало місто богині Баст у Нижньому Єгипті. Богиня Баст зображувалася звичайно у вигляді жінки з котячою головою і персоніфікувала радість та веселощі, і вважалась покровителькою родючості й материнства. Приблизно 950 року до н.е. фараон Шешонк І заснував у місті Бубастис столицю, і звідти культ богині Баст поширився всією країною. Там був побудований чудовий храм близько 300 м завдовжки, присвячений Баст. У ньому жили тисячі кішок, за якими стежили, а доглядав їх спеціально призначений жрець.
На околицях Бубастиса й Бені-Хасана були розташовані котячі цвинтарі, куди з усієї країни привозили кішок на поховання. При розкопках тут було виявлено понад 400 тисяч мистецьки виготовлених мумій кішок. У церемонії бальзамування трупа тварини брали участь усі члени родини. Потім забальзамоване тіло передавалося до рук жерців для здійснення обрядів. Пишність похорону залежала від заможності власників тварини. В останню путь кішці клали іграшки, страви, статуетки кішок, також приносилися жертви богині Баст. Жалобна процесія кілька днів спускалася вниз за течією Нілу до місця поховання. При цьому господарі на знак жалоби голили собі брови.
Давні єгиптяни використовували кішок не тільки для ловлі мишей і пацюків, але й дресирували їх для лову птахів. На малюнках одного з поховань зображений мисливець із кішкою, що сидить у засідці, а також відбитий момент її нападу на птаха. У єгиптян одним із втілень бога Ра вважався кіт. У «Книзі мертвих» бог Ра у вигляді кота бореться біля дерева ішед (сикомор) зі змієм Імі-Ухенеф. У гробницях царів XIX і XX династій були виявлені написи, що вихваляють бога Ра таким чином: «Ти — великий кіт, месник богів». Кішок суворо заборонялося вивозити з країни. Однак вони все одно потрапляли в інші місцевості. Єгиптяни надсилали вивідувачів для того, щоб повернути викрадених тварин додому.
Європа
Античний світ
 Кіт на мозаїці у Помпеях
Однак, незважаючи на всі намагання єгиптян, кішки поширилися повсюдно. У Вавилоні кішки з’явилися лише в II тис. до н. е[Джерело?]. Приблизно в VI—IV століттях до н. е. в байках Езопа зустрічаються перші згадки про кішок. Грецькі купці привезли їх з областей, де зараз розташована Лівія. У V тис. до н. е. маленькі хижаки[Які?] з’являються в Греції та на Апеннінах[Джерело?]. Тут кішка вважалася предметом розкошу й утримувалася в будинках вельмож. Поступово вона витиснула всіх тварин, яких тримали для боротьби з гризунами (куниць, ласок та інших).
У Давньому Римі кішки вважалися символом волелюбності, тому не стали улюбленцями римських царів та імператорів[Джерело?]. Наприклад, Спартак під час повстання звелів на бойових прапорах зобразити кішку як символ боротьби за волю[Джерело?]. При дворі воліли тримати ручних левів як символ влади.
З’явилася кішка й у Римській імперії у давньоримському місті Помпеї, засипаному під час виверження вулкану в 79 р. н. е. Але вже починаючи з IV століття, за відомостями археологів[Хто?], кішки жили практично на всій території Римської імперії. Палладій у своїх працях, присвячених розведенню рослин та утриманню тварин (500 р. н. е.), давав вказівки щодо утримання кішок. Він рекомендував використовувати кішок на плантаціях артишоків, для боротьби із гризунами, але попереджав про небезпеку нападу на курей. Він уперше ввів до вживання слово «каттус» замість старого латинського найменування кішки «феліс». Вважають, що від цього слова беруть початок англійське «кет», німецьке «катер» і «катце», українське «кіт», французьке «ша» (chat).
Винятковою повагою кішка користувалася серед осілих арабів. Значною мірою це було обумовлене прихильністю пророка Магомета до кішок. Улюблену кішку пророка звали Муесса. Вона часто відпочивала на його одязі. Одного разу, коли пророка покликали на молитву, він не захотів турбувати тварину й відрізав той шматок одягу, на якому вона лежала. Пророк казав:« Кішки не нечисті й не заважають молитві, вони подібні до пастирів »
У кочових бедуїнів кішка не знаходила застосування, тому вони зневажливо ставилися до неї, бачили в кішках втілення злих духів. Бедуїни більше цінували собаку як пастуха й сторожа. В арабській мові кішка має 19 найменувань, поступаючись у цьому лише лев.
Західна Європа
Існує хибний стереотип про негативне ставлення християнства до кішок.Але це був забобон,що мав місце переважно на півдні Європи.В православних країнах цього не було.В Західній же Європі винищування кішок призвело до скорочення їхньої чисельності й, відповідно, до значного збільшення кількості гризунів, особливо пацюків. Із цим, найімовірніше, пов’язане поширення в Європі й Азії у середині XIV століття бубонної чуми, носіями якої є пацюки. Лише в деяких місцях у цей період кішки не зазнавали переслідування. У другій половині VI століття папа Григорій Великий цінував кішок і дозволяв тримати їх у монастирях. Нічні любовні ігри кішок нагадували про заборонені мирські розваги, порушували спокій і сон ченців, тому в монастирях уперше почали каструвати котів. І донині на священній горі Афон у монастирях дозволяється тримати тільки кастрованих котів.
До кінця XVIII століття репутація кішок як регуляторів чисельності гризунів була відновлена, і вони знову запанували на своєму колишньому місці — поблизу домівки — як зразкова свійська тварина. Подекуди вони охоронялися законом. Так, за законом Кантону, прийнятому в 1780 році в Цюриху, Швейцарія, убивця чужої кішки виплачував її власникові штраф зерном. Розмір штрафу визначався в такий спосіб: кішку підвішували за хвіст так, щоб вона торкалася носом землі, і засипали зерном, яке повинне було повністю закривати висячу тваринку (такий закон існував у зводі законів короля Вельсу Хоуела Доброго в 936 році, майже такий самий закон є й у мусульман).
До Європи кішка потрапила через Італію, Балкани та Причорномор’я. Тут вона зустрілася з місцевою дикою лісовою кішкою й із завезеними сюди родичами з азіатських країн. У результаті з’явилися гібриди, які сприяли становленню сучасного екстер’єру кішок.
Східна Європа
Україна
На Русі кішка здавна вважалася охоронницею домівки. Поряд із цим чорні кішки в казках були обов’язковими супутницями Баби-яги. Існував також такий негативний персонаж, як Кіт-баюн.
На півдні України виявлені останки кішок, що відносять до VII—VIII століть н. е.
Росія
 Напис: «Кіт Казанський, ум Астраханський, разум Сибірський» (лубок, 18 ст.)
Розселення кішок у Росії відбувалося приблизно в той самий час, що й у Європі. Розкопки свідчать про те, що ці тварини потрапили туди не тільки з Заходу, але і з Півдня. У центральних і північних районах Росії (Москва, Новгород й ін.) знайдені останки кішок, які відносять до X—XIV століть.
Америка
На американський континент домашня кішка була завезена з Європи. Перша згадка про кішку в Новому Світі належить до 1626 року. Вона стала об’єктом мінової торгівлі. У Парагваї, наприклад, перші кішки коштували фунт золота[Джерело?].
Зараз кішки поширені всюди. Особливо багато їх в індустріальних країнах. Домашня кішка стає об’єктом розведення лише з другої половини XIX століття (на відміну від інших свійських тварин). У результаті послідовного добору з використанням методів селекції створювалися нові породи, що відрізняються одна від одної. Одними з перших селекцією зайнялися англійці, тому багато сучасних порід кішок мають британське коріння. Кішка на довгий час зайняла важливе місце у домівці людини. Тим більше що психологи стверджують: люди, у яких є кішки, живуть довше й щасливіші за інших.
Азія
Китай
До розселення в Європі кішка потрапила в Азію, де схрещувалася з індійською степовою[Джерело?]. У Давньому Єгипті кішку порівнювали а левом, у Давньому Китаї — з тигром. У китайській мові існує чітке розрізнення назв домашніх кішок та диких. Дикі кішки називаються «Чи», а домашні — «Мао». Гарні домашні кішки цінувалися й коштували дуже дорого. Купуючи кішку, китайці радилися з експертами. За певними ознаками будови тіла визначалося, чи буде тварина добре полювати на мишей і пацюків. Більші надії покладали на кішок, у яких був важкий міцний корпус, велика кругла голова, великі й добре розвинені рухливі вуха.
У Китаї були міста, які славилися розведенням кішок. Одне з таких міст Сангпан. Тут виводили кішок з особливими мисливськими якостями. Ними відзначалися тварини, що мали прикметну рису — трохи сплюснутий хвіст. У результаті селекції кішок у Китаї дотепер існує порода з висячими вухами. Розводили кішок і за забарвленням. Найпопулярнішими були строкаті, так звані триколірні кішки (каліко). Цінувалися й інші забарвлення. Наприклад, білі кішки з чорними хвостами. За законами Давнього Китаю кішка, що покинула хазяїна й пішла на іншу територію, стає власністю нового господаря. Тому кішок часто тримали в нашийниках на довгих повідцях. За очами домашньої кішки визначали час дня: якщо зіниця мала форму вузької лінії — це полудень, якщо схожа на кісточку фініка — ранок або вечір, якщо кругла — ніч.
Японія
 Коти у мистецтві Японії[Джерело?]
З Китаю кішки потрапили до Японії. Це відбувалося разом з поширенням буддизму й припало приблизно на VI століття. Японці відразу ж оцінили користь, яку приносять ці тварини. Спочатку кішок використовували для охорони бібліотек від мишей і пацюків. Тварини були рідкісними й дорогими. Імператор Ітідзьо (986—1011) одержав у подарунок з Китаю пару молодих кішок. До них була приставлена свита, яка подавала на дорогому посуді їжу та питво. Спали тварини на шовкових подушках. На 19-й день 999 року, як повідомляють «Записки у подушки», у них з’явилося потомство — 5 кошенят. До кошенят була приставлена нянька. Деякі кошенята з наступних приплодів були подаровані найшляхетнішим придворним або продані за великі гроші.
Через високу вартість кішок їх постійно тримали на повідцях. При дворі Імператора ці повідці виготовлялися із золотих ниток. Вважалося, що гризуни бояться одного вигляду тварини. Тому при нестачі засобів на придбання маленького хижака[Якого?] в будинку ставили його зображення, статуетку.
З поширенням та збільшенням кількості кішки втратили цінність і шанування. Приблизно з XII століття їх почали пов’язувати зі нечистими силами. Ця ідея досягла апогею в XIV столітті, коли з’явилася легенда про величезну кішку Некомата, що живе в горах. Гігантська кішка мала роздвоєний на кінці хвіст, у якому концентрувалися хвороби. Це стало причиною того, що домашнім кішкам почали відрізати хвости, щоб захистити будинок від хвороб. Цінувалися кішки, що були безхвостими від народження. У 1602 р. Імператор Ґо-Йодзей видає декрет, який захищає кішок від несправедливих звинувачень у тому, що вони — втілення нечистої сили, демонів. Пропонувалося спустити кішок з повідців, заборонявся їхній продаж. Цей декрет дозволяв кішкам вільно полювати на гризунів, розмножуватися й поширюватися. Існує легенда, що пояснює появу декрету. Імператор святкував у саду із придворними й гостями. Один китайський дипломат запитав, чому улюблена імператорська кішка увесь час на повідку. Імператор відповів, що немає необхідності її відпускати, тому що вона одним своїм виглядом наганяє жах на пацюків і мишей. У цей момент у дружини імператора впала сережка й закотилася в щілину. Миша намагалася вкрасти сережку. Син імператора побачив це і розірвав повідець. Кішка кинулася на мишу, впіймала її й урятувала сережку.
Генетика
 Блакитноока кішка з білим забарвленням має генетично обумовлену схильність до глухоти 
Знання законів генетики дозволяє виводити нові породи кішок, тобто займатися їхньою селекцією. Виведенням порід кішок людина займається не дуже давно. Вона цінувала кішку за робочі якості й не дуже захоплювалася її зовнішнім виглядом. Хоча в давній Японії вже існували породи кішок, яких відбирали за певним забарвленням, короткохвостістю.
Останні успіхи у застосуванні генетики дозволяють сподіватися, що найближчим часом можна буде виводити кішок будь-якого забарвлення, типу, з будь-яким волосяним покривом. Кількість порід кішок збільшується з кожним роком. Лідерами з виведення нових порід є американці.
У домашньої кішки 38 хромосом [12], або 18 пар аутосомних (не статевих) і одна пара статевих, та близько 20 000 генів. Кожна хромосома несе гени, які визначають усі без винятку ознаки тварини. Вони розташовані в певній послідовності. Є гени, що відповідають за забарвлення, довжину хутра, колір очей і т. д. Гени, які придушують прояв протилежної ознаки, називаються домінантними. Гени, прояв яких придушується, називаються рецесивними. Оскільки в хромосомному наборі знаходиться пара генів, що визначають прояв ознак, то організм за цією ознакою може бути в різних станах. Якщо обидва гени рецесивні або домінантні, то організм гомозиготний за цією ознакою. Якщо один домінантний, інший рецесивний, то організм гетерозиготний.
Якщо один ген не повністю придушує прояв іншого, то йдеться про проміжне спадкування. Тоді гетерозиготний організм має нову проміжну ознаку. Сьогодні існує цілий ряд порід, заснованих на гетерозиготному стані ознаки. Наприклад, бобтейли або мейнські кішки. У їхньому потомстві можуть з’являтися кішки із хвостами різної довжини. Для того щоб підтримувати породу, необхідно обов’язково схрещувати таких кішок з кішками, що мають нормальні хвости. Краще, якщо це тварини з окотів бобтейлів, тому що вони несуть ген короткохвостості. При схрещуванні бобтейлів з такими тваринами в приплоді відразу з’являються бобтейли з гарними породними ознаками. Аналогічним способом підтримується ген капловухості. Для підтримки капловухих порід використовують кішок з нормальними вухами (скотіш фолдів схрещують із британськими короткошерстими). Іноді це пов’язане з тим, що тварини, гомозиготні за домінантною ознакою, гинуть, а гетерозиготні залишаються живі, тобто гени пов’язані з летальністю.
 Повністю чорна кішка (меланіст)
Ознаки можна умовно поділити на кількісні (число пальців, інтенсивність забарвлення, довжина хвоста й інші) та якісні (колір очей, форма вух, форма очей тощо). Коли ми говоримо про спадкування ознаки, особливо кількісної, то правильніше було б говорити про спадкування певних меж її прояву. Ступінь виразності ознаки називається експресивністю. Так, наприклад, полідактилія може проявлятися різною кількістю пальців. На волоску може бути різна кількість кілець (одинарний, подвійний або потрійний тикінг).
Якщо в генах або хромосомах трапляються зміни, то відбулася мутація. Мутації періодично відбуваються в природі під дією різних факторів: фізичних, хімічних, біологічних. Якщо таку мутацію не підтримати, то вона розчиниться, оскільки мутації найчастіше рецесивні. Подібні мутації можуть виникати в декількох місцях одночасно або через проміжки часу. Так, неодноразово в різних областях виявляли кішок з м’якою закрученою шерстю майже без остьового волосся. На їхній основі зовсім незалежно виникли різні породи рексів. Причому в одних з них ген «рексовості» домінантний, а в інших — рецесивний. Сумна доля лисих кішок у Мексиці. Вони існували протягом нетривалого часу. Породу називали мексиканською голою. Однак вона не привабила любителів і професіоналів у розведенні кішок, і порода зникла.
Виведення нових порід відбувається або шляхом виявлення природних мутацій (природне), або шляхом використання вже відомих порід (штучне). Останнім часом у штучному виведенні порід використовують диких кішок, близьких до домашньої. У виведенні бенгальської породи використовувалася дика бенгальська кішка. При виведенні нових порід користуються методами селекції. Селекція — це наука про теоретичні основи й методи виведення нових порід і поліпшення вже існуючих порід тварин, сортів рослин і штамів мікроорганізмів. Генетика є теоретичною основою селекції.
Основні методи селекції — це штучний відбір і гібридизація. При виведенні нових порід кішок користуються методом індивідуального штучного відбору. При цьому використовуються особини, що мають привабливі для майбутньої або нині існуючої породи якості. Суть методу індивідуального штучного відбору полягає в тому, що плідники підбираються з бажаними для заводчика ознаками. З їхнього приплоду підбираються й залишаються для розведення тільки кошенята, що мають подібні з батьками ознаки. Так з покоління в покоління проводиться відбір. Для закріплення породних якостей використовують метод гібридизації. Гібридизація буває внутрішньовидовою та міжвидовою. Внутрішньовидова у свою чергу поділяється на близькоспоріднену, або інбридинг, і віддалену, або аутбридинг.
Сфінкс — тип кішок, у яких відсутнє хутро і вуса
Для виведення таких порід, як бенгальська й піксибоб, використовувався метод міжвидової гібридизації. При цьому домашню кішку схрещували з дикими, але близькими їй видами. Звичайно у першому поколінні таке потомство стерильне повністю або частково. При виведенні бенгальської породи в першому потомстві самці всі були стерильні. Надалі у виведенні породи використовувалися тільки самки. Вони схрещувалися з уже відомими існуючими породами, які були близькі до бажаного вигляду нової породи (наприклад, єгипетські мау). Усі породи домашніх кішок належать до одного виду, тому легко схрещуються між собою й дають плідне потомство.
Сучасний власник зобов’язаний знати основи генетики й селекції, якщо збирається займатися розведенням породистих кішок. Він повинен знати особливості розведення тієї або іншої породи, закони спадкування тих або інших ознак. Особливо необхідними є знання генетики й селекції для виведення нової породи. Іноді одна ознака може контролюватися різними генами. В одних порід він визначається домінантним геном, в інших — рецесивним. Наприклад, подібне явище спостерігається в різних порід рексів. У лисих кішок породи канадський сфінкс відсутність шерсті контролюється рецесивним геном, тоді як у донського сфінкса — домінантним.
Ознаки, які визначаються генами, знаходяться в статевих хромосомах, називаються зчепленими зі статтю, а їхнє спадкування — зчепленим зі статтю спадкування. Статеві хромосоми, на відміну від аутосомних, не завжди мають собі подібну (гомологічну пару). Одну хромосому позначають X, а другу, змінену, Y. Y-хромосома майже не несе ніяких генів, що визначають ознаки. Тому деякі ознаки, пов’язані зі статтю, можуть проявлятися тільки в кішок. Так, зі статтю пов’язана ознака черепахового забарвлення або черепахового з білим (каліко або мі-кей). Це забарвлення може бути тільки в кішок. Дуже рідко народжуються коти з таким забарвленням. Це пов’язане з порушенням розбіжності хромосом під час розподілу клітин і наявністю зайвої хромосоми в наборі. Такі коти звичайно безплідні.
Щоб одержати кішок бажаної колірної варіації, потрібно чітко знати, із твариною якого забарвлення її спаровувати. Забарвлення з малюнком таббі домінують над всіма однотонними, крім червоного. При схрещуванні однотонних батьків червоного й чорного забарвлення усі кішки будуть черепахові, а коти матимуть забарвлення, протилежне батьківському. Забарвлення колорпоінт зберігається тільки при схрещуванні з іншою твариною того ж забарвлення. У протилежному випадку кішки будуть носіями того забарвлення, що складає їхні мітки. Димчастих кішок можна схрещувати тільки з димчастими, а шиншил — тільки із шиншилами. Можливим є спаровування шиншил і димчастих з однотонними блакитними або чорними.

https://www.youtube.com/watch?v=6xDAxQ9GpXM

Видео YouTube

Изучение окраски уличных кошек

Цель

Выявление наиболее распространённого окраса уличных непородистых кошек и его преимуществ.

Описание

Кошка – очень распространённое животное. Существует около 200 пород домашних кошек. Изучением кошек занимается наука фелинология – раздел зоологии, изучающий анатомию и физиологию домашних кошек, а также их породы, особенности их селекции, разведения и содержания.

Кошки по-разному приспосабливаются к жизни в городах и сельской местности. Автор в своём исследовании решил выяснить, как окрас кошек влияет на приспособление к среде обитания.

Гипотеза

Наиболее распространённым окрасом в городах у кошек является «табби», а в сельской местности распространены «арлекин» и «ван».

Задачи

1. Изучить происхождение кошек.

2. Определить «плюсы» кошек породы «метис».

3. Изучить распространение окраса.

В теоретической части исследования автор изучил литературные источники, посвящённые происхождению, разнообразию пород и окраса кошек. Было установлено разнообразие окраса кошек:

• Сплошные
• Табби
• Колорпойнт
• Белый
• Пегий

Чёрный окрас определяет пигмент эумеланин- ВВ.

Красный окрас определяет пигмент феомеланин:

ВВ − чёрный

вв − коричневый

blbl − светло-коричневый

Насыщенность цвета определяет ген D и d.

BBDD − чёрный

BBdd − серый, голубой

ВВDd – чёрный.

Рыжий окрас сцеплен с полом, гены расположены на X-хромосоме. Коты имеют только одну X-хромосому, могут быть либо чёрными, либо рыжими.

Ген А (агути) обеспечивает зонарную окраску каждого волоса, тиккинг.

Рисунок табби определяется генами Т или Tb. Проявляется табби в зависимости от присутствия гена агути.

Табби:

1) тигровый − ген Т

2) мраморный − ген Тb

3) пятнистый – ген Т (полиген).

Белый цвет определяется наличием доминантного гена W. Он блокирует работу других генов (B, T, A, O).

В практической части исследования автор находил людей, в домах которых содержатся подобранные на улице или взятые из приютов кошки. Получал фотографии питомцев. Далее определял окрас кошек по фотографиям, составлял диаграммы для выявления наиболее распространённого окраса.

Результаты

Наиболее распространены кошки «метис», которые являются результатом потомства кошек вязки разных пород, вследствие чего не могут быть победителями выставок, но они обладают более сильным иммунитетом, отличаются интеллектом, легче поддаются дрессировке, неприхотливы к пище. Характер метиса формируется из особенностей пород его родителей.

Была изучена окраска уличных кошек в городе и в деревенской местности. Выявлено, что наиболее распространённым окрасом в городе является табби, а в сельской местности −  рыже-белый (арлекин, ван).

Сотрудничество с вузом при создании работы

ФГАОУ ВО Первый МГМУ им И.М. Сеченова Минздрава России

Обмен опытом

Особенности разработки и использования собственных учебных материалов в СЭО «Академия-Медиа 3.5»

Инна Владимировна Назарова, методист СПб ГБ ПОУ «Охтинский колледж» и «Базового центра, обеспечивающего поддержку функционирования системы инклюзивного среднего профессионального образования лиц с ограниченными возможностями здоровья и инвалидов в Санкт-Петербурге» поделилась опытом использования системы электронного обучения «Академия-Медиа 3.5». 

Инна Владимировна также рассказала об особенностях разработки и использования собственных цифровых учебных материалов в Системе на примере профессии «Лаборант-эколог».

Использование СЭО «Академия-Медиа 3.5» для подготовки и проведения экзаменов во время карантина

Ольга Николаевна Шмидт, зам. директора по УМР ОГБПОУ «Новгородский агротехнический техникум», рассказала об организации дистанционного обучения в учебном заведении в период карантина с использованием системы электронного обучения «Академия-Медиа 3.5». 

В ходе вебинара Ольга Николаевна также рассказала о том, как с помощью электронных учебно-методических комплексов и виртуальных практикумов Издательского центра «Академия» студенты Новгородского агротехнического техникума подготовились и успешно сдали экзамен.

Особенности администрирования учебного процесса в системе электронного обучения «Академия-Медиа 3.5»

Александра Валерьевна Малышева, преподаватель СПб ГБ ПОУ «Охтинский колледж», в котором давно и успешно используется система электронного обучения «Академия-Медиа 3.5», рассказала об особенностях администрирования учебного процесса в информационной среде.

Базовая комплектация платформы «Цифровой колледж» для внедрения дистанционного обучения в регионах

Андрей Александрович Котов, заместитель коммерческого директора по продаже цифровой продукции и решений Издательского центра «Академия», рассматривает архитектуру региональной платформы «Цифровой колледж», виды и особенности цифровых учебных материалов и основные группы пользователей. В ходе презентации также рассказывается об этапах организации дистанционного обучения с помощью Платформы — от формирования личных кабинетов пользователей до управления «Цифровым колледжем».

СЭО «Академия-Медиа 3.5» как инструмент мотивации студентов к получению среднего проф.образования

Евгения Викторовна Линева, методист СПб ГБ ПОУ «Ижорский колледж», рассказала о том, как у студентов повысилась мотивация к обучению после внедрения СЭО «Академия-Медиа 3.5» в учебный процесс.

фактов о животных лисах | Vulpes vulpes

Факты о лисах

Основная добыча

Кролики, птицы, ящерицы

Отличительная особенность

Заостренные уши и длинный пушистый хвост

Среда обитания

Лесные массивы и городские парки

Хищники

Хищники

Диета

Плотоядное животное

Средний размер помета

5

Образ жизни

Любимая еда

Кролик

Тип

Млекопитающее

Слоган

В мире существует 12 различных видов!

Физические характеристики лисы

Цвет

Тип кожи

Мех

Максимальная скорость

29 миль в час

Срок службы

3-11 лет

Вес

5 кг — 11 кг (11 фунтов) 9000 — 9 фунтов

40–83 см (16–33 дюйма)

Fox Images

Просмотрите все наши изображения Fox в галерее.

Просмотреть все изображения Fox!

Лиса — хищник-падальщик, обычно обитающий в городских районах Северного полушария. Как ночное животное, лисы предпочитают выходить ночью на охоту за добычей.

Одно удивительное животное: 3 факта о лисах

• Адаптировано для снега: Лисы живут в среде, где животные, на которых они охотятся, адаптировались к снегу, поэтому у лисы есть свои собственные зимние приспособления! Например, лиса может подпрыгнуть на 3 фута в воздух, чтобы поймать мышь на глубине снега более 3 футов, даже если мышь движется! Лисы умеют определять скорость и траекторию движения мыши, чтобы она приземлялась точно в нужном месте снега.
• Животное на дальние расстояния: Песец, оснащенный устройством слежения, преодолел 2175 миль из Норвегии в Канаду всего за 76 дней!
• Креативное решение для борьбы с бешенством: Бешенство, вызванное красными лисицами, вызывало огромную проблему в Европе в 60-е годы. Как ученые решили эту проблему? Ну, они заставили животных вакцинировать самих себя. Ученые сбросили вакцинированные куриные головы с воздуха для диких лисиц и помогли избавиться от бешенства!

От животного до Vulpes: Классификация лисиц

Лисы принадлежат к царству Animalia (Животные!) И являются млекопитающими.Как часть семейства Canidae, они тесно связаны с волками, енотами и домашними собаками!

Род Vulpes включает 12 различных видов лисиц. Наиболее широко распространена рыжая лисица, имеющая научное название Vulpes Vulpes и встречается в большей части Северного полушария.

Внешний вид и продолжительность жизни лисы

Дикие лисы обычно живут около 6-7 лет, но известно, что некоторые лисы в неволе достигают возраста 13 лет.Дикие лисы охотятся на мышей и других мелких млекопитающих и птиц, но лисам нравятся все виды насекомых.

Лиса обычно меньше других представителей семейства собачьих, таких как волки, шакалы и домашние собаки. Лисицы могут быть вредителем в городах, так как лисы часто рвутся в мусор.

Лисицы

В мире обитает около 12 различных видов лис, в том числе следующие:

Статьи, в которых упоминается лиса

Просмотрите все наши занимательные и содержательные статьи о животных.

• Песец — Песец водится в арктической тундре Северного полушария. Этот вид, также известный как песец, снежная лисица или белая лисица, приспособился к жизни в более холодном климате. Их многослойное пальто, пушистые подушечки для ног и сезонный камуфляж помогли им выжить в самых холодных местах обитания на планете.
• Fennec Fox — Лисицы фенек происходят из пустыни Сахара, Синайского полуострова и Аравийской пустыни и имеют большие уши, которые помогают отводить тепло от их тел.Самые маленькие из видов лисиц, эти животные — социальные существа, которые роют норы в песке для жилья и защиты и живут группами до десяти особей.
• Бледная лисица — Бледные лисы живут в регионе Сахель в Африке и имеют песочный цвет шерсти, который помогает им гармонировать с их пустынной средой обитания. Хотя об этом виде мало что известно, размер их популяции оценивается как большой и относительно стабильный.
• Лиса Бланфорда — Лисица Бланфорда была названа в честь английского натуралиста Уильяма Бланфорда, который впервые описал ее в 1877 году.Эти животные, также известные как афганская лиса, королевская лиса и песец, обитают в некоторых частях Центральной Азии и на Ближнем Востоке, в горах, степях и засушливых равнинных регионах.
• Лисица мыса — Лисица мыса — небольшой вид лисиц, обитающий в Южной Африке. В основном одиночные существа, эти лисы ведут ночной образ жизни и всеядны, питаясь мелкими млекопитающими, птицами, насекомыми и фруктами.
• Corsac Fox — Корсак живет в пустынях и степях в Центральной Азии и может долгое время обходиться без еды и воды в качестве адаптации к окружающей среде.Эти лисы медленно бегают и легко попадают в ловушку браконьеров, которые охотятся на них ради шкуры.
• Тибетская песочная лиса — Тибетская песочная лиса встречается только в окрестностях Тибетского и Ладакхского плато в полузасушливых и засушливых лугах на высоте до 17 000 футов над уровнем моря. Этот вид ведет дневной образ жизни, охотится на пищух, грызунов, сурков, зайцев и ящериц.
• Swift Fox — Стремительные лисы обитают на западных лугах Северной Америки и питаются как растениями, так и животными.Этот вид был практически полностью уничтожен в Канаде в 1930-х годах, но программа реинтродукции в 1980-х годах позволила создать успешные популяции на протяжении 1990-х годов. Стремительные лисы теперь классифицируются как вид, вызывающий наименьшее беспокойство.
• Kit Fox — Популяции китовых лис простираются от центральной Мексики до юго-запада США. Установлено, что это самый маленький вид лисиц в Северной Америке, китовые лисы предпочитают засушливые районы и имеют большие уши, которые помогают отводить тепло.
• Лиса Руппелла — Эти лисы, названные в честь немецкого натуралиста Эдуарда Руппелла, обитают на Ближнем Востоке, в Юго-Западной Азии и Северной Африке.Их предпочтительная среда обитания — песчаные или каменистые пустыни, кустарники или степи.
• Бенгальская лисица — Также известная как индийская лисица, бенгальская лисица встречается только на Индийском субконтиненте. Эти лисы могут процветать в самых разных условиях окружающей среды, но предпочитают луга и полузасушливые терновые или кустарниковые леса.
• Рыжая лисица — Рыжая лисица — самый крупный вид лисиц и обитает в самых разных регионах Северного полушария. Хотя эти лисы в основном красные, их окраска может варьироваться от красновато-коричневой до платиновой.

Статус сохранения лисиц

Лисы в Европе были жертвами охоты на лисиц, чрезвычайно спорного вида спорта, в котором люди верхом на лошадях охотятся на лисиц под предводительством стаи гончих, которые находят лису по ее запаху. Подобная охота на лис теперь запрещена, хотя она по-прежнему разрешена, если в этом виде спорта участвуют только люди верхом, без использования их умных, но несколько злобных собак.

Лисица также встречается в более сельских районах Северного полушария, хотя количество лисиц в сельской местности превосходит их численность в городах, поскольку из-за того, что лисы пасутся в природе, пища более доступна на городских улицах.

Просмотреть все 40 животных, имена которых начинаются с F

Часто задаваемые вопросы о лисах

Являются ли лисы травоядными, плотоядными или всеядными?

Лисы — хищники, то есть едят других животных.

Какому королевству принадлежат лисицы?

Лисиц принадлежат Королевству Животных.

К какому классу принадлежат лисицы?

Лисиц относятся к классу млекопитающих.

К какому типу принадлежат лисицы?

Лисицы принадлежат к типу Chordata.

К какой семье принадлежат лисицы?

Лисицы принадлежат к семейству Canidae.

К какому отряду принадлежат лисицы?

Лисы относятся к отряду Carnivora.

Какое покрытие у лисиц?

Лисы покрыты мехом.

К какому роду принадлежат лисицы?

Лисиц относятся к роду Vulpini.

В какой среде обитания живут лисы?

Лисиц обитают в лесных массивах и городских парках.

Что является основной добычей лисиц?

Лисы охотятся на кроликов, птиц и ящериц.

Какие хищники являются лисицами?

Хищники лисиц включают людей, медведей и орлов.

Какие отличительные особенности лисиц?

У лисиц заостренные уши и длинные пушистые хвосты.

Сколько детенышей у лисиц?

Среднее количество детенышей лисы — 5.

Что интересного в Лисах?

В мире существует 12 различных видов лисиц!

Каково научное название лисы?

Научное название лисы — Vulpes vulpes.

Какова продолжительность жизни лисы?

Лисицы могут жить от 3 до 11 лет.

Как быстро лиса?

Лисица может двигаться со скоростью до 29 миль в час.

Источники.

Vulpes vulpes

Vulpes vulpes

Указатель видовой информации

  ВИД ДИКОЙ ПРИРОДЫ: Vulpes vulpes  
 

 
 Вводный 
  ВИД ДИКОЙ ПРИРОДЫ: Vulpes vulpes
  
  АВТОР И ЦИТИРОВАНИЕ: 
Тески, Джули Л. 1995. Vulpes vulpes. В: Информационная система по эффектам пожара, [Интернет].Министерство сельского хозяйства США, Лесная служба, Исследовательская станция Скалистых гор,
Лаборатория пожарных наук (продюсер). Доступный:
www.fs.fed.us/database/feis/animals/mammal/vuvu/all.html [].

 
  СОКРАЩЕНИЕ: 
ВУВУ

  ОБЩИЕ ИМЕНА: 
   рыжая лиса
   лиса


  ТАКСОНОМИЯ: 
В настоящее время общепринятое научное название рыжей лисы - Vulpes vulpes.
Линн. Красные лисицы относятся к семейству Canidae.Исторически рыжие лисы
были классифицированы как два вида: Vulpes vulpes в Старом Свете и V.
fulva в Новом Свете, но сегодня они считаются одним видом
[5,11,36]. Холл [11] выделяет десять подвидов рыжей лисицы:

Vulpes vulpes abietorum Merriam
Vulpes vulpes alascensis Merriam
Vulpes vulpes cascadensis Merriam
Vulpes vulpes fulva (Десмарест)
Vulpes vulpes harrimani Merriam
Vulpes vulpes kenaiensis Merriam
Vulpes vulpes macroura Baird
Vulpes vulpes necator Merriam
Vulpes vulpes regalis Merriam
Vulpes vulpes rubricosa Чёлка

Рыжие лисы скрещиваются с китовыми лисицами (В.velox) [1].


  ЗАКАЗАТЬ: 
Хищник

  КЛАСС: 
Млекопитающее

  ФЕДЕРАЛЬНО-ПРАВОВОЙ СТАТУС: 
Vulpes vulpes necator является кандидатом для включения в список [39].

  ДРУГОЙ СТАТУС: 
Информация о статусе охраны животных на государственном и областном уровне в
США и Канада доступны на NatureServe, хотя последние изменения
в статус не может быть включен. 

 
 РАСПРОСТРАНЕНИЕ И ВЛИЯНИЕ ДИКОЙ ПРИРОДЫ 
  ВИД ДИКОЙ ПРИРОДЫ: Vulpes vulpes
  
  ОБЩЕЕ РАСПРЕДЕЛЕНИЕ: 
Рыжие лисы - самые распространенные хищники в мире.Они
встречаются на большей части территории Северной Америки (кроме Великих равнин и
крайний юго-восток и юго-запад), Европе и Азии, и встречаются в
части северной Африки. Они распространились по большей части
Австралия, куда они были завезены в конце 1800-х годов [30,36].

Есть некоторый вопрос, являются ли красные лисицы родными для Северной Америки.
Черчер [6] выдвинул гипотезу, что рыжие лисы были родом из Северной Америки на севере.
широты 40 градусов северной широты, но отсутствовали или отсутствовали на большей части
обширные лиственные леса, где встречаются серые лисы (Urocyon cinereoargenteus)
были в изобилии.Другие считают, что произошла североамериканская рыжая лисица.
от европейской рыжей лисицы, завезенной на юго-восток
части Соединенных Штатов около 1750 года. Возможно, он скрещивался с
недостаточное количество коренного населения для создания гибридной популяции [10].
Распространение десяти подвидов лисицы выглядит следующим образом [5]:

V. v. Abietorum - Встречается на всей территории западной Канады.
V. v. Alascensis - Встречается на Аляске и территории Юкон, а также
  Северо-западные территории
В.v. cascadensis - Встречается на северо-западном побережье
  США и Британская Колумбия
V. v. Fulva - Встречается на востоке США.
V. v. Harrimani - Встречается на острове Кадьяк, Аляска.
V. v. Kenaiensis - Встречается на полуострове Кенай, Аляска.
V. v. Macroura - Встречается в Скалистых горах.
V. v. Necator - Встречается в Калифорнии и Неваде.
V. v. Regalis - простирается от северо-центральной Канады на юг до
  Небраска и Миссури
V. v. Rubricosa - Встречается на юге Квебека и Новой Шотландии.


  ЭКОСИСТЕМЫ: 
FRES10 Сосна бело-красная
FRES11 Ель-пихта
FRES12 Сосна длиннолистная
FRES13 Сосна лоблолли-коротколистная
FRES14 Дуб-сосна
FRES15 Дуб-гикори
FRES16 Дуб-камедь-кипарис
FRES17 Вяз-ясень-тополь
FRES18 Клен-бук-береза
FRES19 Осина-береза
FRES20 Пихта Дугласа
FRES21 Сосна пондероза
FRES22 Сосна белая западная
FRES23 Ель-ель
FRES24 Хемлок-ситкинская ель
FRES25 Лиственница
FRES26 Лоджик сосна
FRES27 Редвуд
FRES28 Западные лиственные породы
FRES29 Полынь
FRES30 Пустынный кустарник
FRES31 Shinnery
FRES32 Техасская саванна
FRES33 Юго-западная кустарниковая степь
FRES34 Чапараль-горный кустарник
FRES35 Пиньон-можжевельник
FRES36 Горные луга
FRES37 Горные луга
FRES38 Равнинные луга
FRES39 Прерия
FRES40 Пустынные луга
FRES41 Влажные луга
FRES42 Однолетние луга
FRES44 Альпийский


  ШТАТЫ: 
 

ФИЗИОГРАФИЧЕСКИЕ ОБЛАСТИ BLM:
1 северная граница Тихого океана
2 Каскадные горы
3 южная граница Тихого океана
4 горы Сьерра
5 Плато Колумбия
6 Верхний бассейн и хребет
7 Нижний бассейн и хребет
8 северных скалистых гор
9 Средние Скалистые горы
10 Бассейн Вайоминга
11 Южные Скалистые горы
12 Плато Колорадо
13 Скалистые горы Пьемонт
15 Поднятие Блэк-Хиллз
16 Верхний бассейн Миссури и Расколотые земли

ОБЪЕДИНЕНИЕ ЗАВОДОВ KUCHLER:
Красные лисицы, вероятно, встречаются в большинстве растительных ассоциаций Кухлера. ВИДЫ КРЫШКИ БЕЗОПАСНОСТИ:
Красные лисы, вероятно, встречаются в большинстве укрытий SAF.

SRM (RANGELAND) ВИДЫ КРЫШКИ:
Красные лисы, вероятно, встречаются в большинстве типов укрытий SRM (пастбищных угодий).

ЗАВОДСКИЕ СООБЩЕСТВА:
Хотя рыжие лисы могут выжить во многих местах обитания, начиная от арктических.
бесплодные районы пустыням с умеренным климатом, они предпочитают районы со смесью
растительные сообщества [1,5,30,36]. Красные лисы обычно ассоциируются с
луга, северные леса, хвойные леса, лиственные леса и
тундра [30].В развитых регионах лисицы обычно ассоциируются
с сельскохозяйственными угодьями, где лесные массивы перемежаются с пахотными землями
и пастбища [36].

Шофилд [27] обнаружил, что рыжие лисы в Мичигане предпочитают низинные заросли.
и дубовые (Quercus spp.) лесные массивы, но избегают болот. В Сьерре
Невада, Калифорния, красные лисы встречаются в основном на возвышенностях.
леса, связанные с гребнем Сьерра-Невада. Летом они
предпочитают луга с вкраплениями зрелой сосны Джеффри (Pinus jeffreyi),
сосна лесная (P.contorta), или пихта красная Шаста (Abies magnifica var.
shastensis) леса. Зимой рыжие лисы предпочитают разнохвойные и разнохвойные.
сосняки ponderosa (P. ponderosa) [35]. В Британской Колумбии красный
лисы чаще всего встречаются в смешанных лесах, которые перемежаются с
луга. Красные лисы Айовы наиболее многочисленны в холмистых лесных районах, но
они также обычны в более плоском кукурузном поясе прерий. Один из
Самая густая популяция красных лисиц в Северной Америке находится на юго-западе
Висконсин, где они обитают в районах с мозаикой лесных массивов,
пахотные земли, пастбища и дно ручьев [1].

 
 БИОЛОГИЧЕСКИЕ ДАННЫЕ И ТРЕБОВАНИЯ К ОБИТАНИЯМ 
  ВИД ДИКОЙ ПРИРОДЫ: Vulpes vulpes
  
  ГЛАВНЫЕ СОБЫТИЯ ЖИЗНИ: 
Сезон размножения - Рыжие лисицы чудовищны [1,5]. Разведение красных лисиц
сезон обычно длится с декабря по март [1,5,36]. Однако
начало размножения варьируется в разных частях ареала лисицы, ранее в
юг, а затем и север.Размножение в Онтарио происходит с позднего
С января по конец марта [36]. Пик размножения наступает с конца декабря до
начало января в Айове, конец января в Висконсине и конец января и
начало февраля в Нью-Йорке. Самые ранние зарегистрированные даты размножения
красные лисы в Соединенных Штатах - начало декабря, а последние - в
[1] апреля.

Неизвестно, являются ли рыжие лисы в дикой природе полигамными.
Однако во время течки часто можно увидеть несколько самцов рядом с самкой.
[36].Эструс длится от 1 до 6 дней. Самки могут размножаться в возрасте 10 месяцев.
Однако не все самки размножаются в первый год. Большинство мужчин способны
размножения их первый год [5].

Беременность и размер помета - Беременность обычно длится от 51 до 53 дней.
Сообщалось о пометах от четырех до семнадцати, в среднем пять
[5,13,36]. Обычно в год производится только один помет.

Развитие молодняка - Новорожденные щенки впервые остаются в логове.
месяц жизни. Они впервые открывают глаза в 9-дневном возрасте.рыжая лиса
родители могут переносить щенков из одного логова в другое до трех раз
до того, как им исполнится 6 недель. Пометы иногда разделяют на половину
помет, проживающий в одном логове, а половина - в другом. Щенки отлучены от груди с 8 до 8 лет.
10 недель. Когда щенкам исполняется 10 недель, они могут преодолевать небольшие расстояния.
из берлоги без сопровождения родителей. Примерно в 12 недель
щенки начинают самостоятельно исследовать территорию проживания своих родителей или
с родителем [5].

Расселение - к середине сентября или началу октября щенки начинают рассеиваться.Самцы рыжих лисиц обычно расходятся раньше самок и продвигаются дальше.
расстояния [5]. Большинство рыжих лисиц уходят из родительского ареала
до своего первого дня рождения [36]. Среднее расстояние, разбросанное мужчинами
в Айове и Иллинойсе было 18 миль (29 км) [23]. В Онтарио,
дистанции рассеивания по прямой линии составляли 76 миль (122 км).
зарегистрировано, но большинство самцов разошлись по прямой на расстояние около 19
миль (30 км) в течение первых 15 дней после выхода из берлоги.Самки
рассредоточены в среднем на 5 миль (8 км) в Онтарио и на 10 миль (16 км)
в Айове и Иллинойсе [23,36].

Социальная организация - Социальная единица рыжей лисы состоит из щенков и
один мужчина и одна женщина или группа из одного мужчины и нескольких
самки [21]. Когда группа состоит из нескольких самок, они обычно
родня На большей части территории Северной Америки социальные группы представляют собой просто пары. Где
группы включают дополнительных взрослых женщин, самые большие группы встречаются в
сельско-пригородная среда обитания и в среднем более трех самок.Только
меньшинство самок в больших группах выращивает детенышей. Негнездные самки
имеют тенденцию быть социально подчиненными племенным, а некоторые действуют как
помощники. Если в социальной группе размножается более одной самки,
общественное помещение и уход являются обычным явлением [36].

Продолжительность жизни. Большинство рыжих лисиц в дикой природе живут 3-4 года [1].


  ПРЕДПОЧТИТЕЛЬНАЯ МЕСТА ОБИТАНИЯ: 
Красные лисы могут выжить в самых разных средах обитания. Они выбирают области
Наибольшее разнообразие и использование краев усиленно [1,5,36].Густые леса
обычно отсутствует. В сельской местности предпочитают разнообразную среду обитания.
состоящий из смешанных пахотных земель, холмистых сельскохозяйственных угодий, кустов, пастбищ,
насаждения из смешанной древесины твердых пород и края открытых площадок, обеспечивающие подходящие
Охотничьи угодья. Красные лисицы также могут населять пригородные зоны,
особенно парки, поля для гольфа, кладбища и большие сады [5].

Домашний диапазон - Размер индивидуального домашнего стада рыжей лисы варьируется. Дом
диапазоны, как правило, не превышают 5 миль (8 км) в диаметре.В течение
период родов и в течение нескольких недель после этого взрослые красные
лисы обычно остаются в пределах 0,5 мили (0,8 км) от логова. Диапазоны
самый большой зимой [1]. Домашние угодья рыжей лисы, как правило,
эллиптический [5]. Сторм [32] обнаружил, что у одного взрослого мужчины был домашний ареал.
1,9 мили (3,1 км) в длину и 1,4 мили (2,2 км) в ширину. Шофилд [27]
следовал по следам на снегу, и, по оценкам, расстояние до дома красной лисицы составляет от 1 до
1,5 мили (1,6-2,4 км) в радиусе в Висконсине.В доме рыжей лисы Онтарио
диапазоны сельхозугодий в среднем составляли 2224 акра (900 га), но варьировались от 1235
до 4940 акров (500-2000 га) [36]. В Арктике домашние ареалы такие же
размером 8400 акров (3400 га) [16]. Взрослые лисы могут оставаться в
тот же домашний диапазон на всю жизнь [1].


  ТРЕБОВАНИЯ К КРЫШКЕ: 
Логова - Рыжие лисы могут копать себе логово; чаще используют заброшенный
норка сурка (Marmota spp.) или американского барсука (Taxidea taxus)
[1,5].Логова готовятся в конце зимы, когда самка
ограничивает свою деятельность близостью к логову. Существует
предпочтение рыхлых почв на хорошо дренированных участках вблизи или в пределах
растительный покров. Большинство норок красных лисиц располагалось на склонах в Айове, на
южные склоны в лесу в Висконсине [25], в песчаных почвах около
на опушках лесов в Нью-Йорке и на островах в болотах Мэриленда [1].
Одно и то же логово можно использовать в течение многих поколений, добавляя норы.
каждый год.В большинстве логовищ есть как минимум два отверстия. Логово рыжей лисы с вверх
до 19 входов найдено на Аляске [5].

Укрытие для кормления - лисицы часто охотятся на открытых травянистых участках, особенно
вдоль ручьев [34].

Укрытие и тепловое укрытие - в сельскохозяйственных угодьях, лесополосах и
заборы используются для укрытия и теплового укрытия, а также для путешествий
коридоры [3].


  ПИЩЕВЫЕ ПРИВЫЧКИ: 
Рыжие лисы всеядны. Они едят самых разных животных и растений
материалы в зависимости от наличия источника пищи.Мелкие млекопитающие, птицы, фрукты и насекомые составляют основную часть рациона.
[5].

Полевки (Microtus spp.), Мыши (Muridae), сурки (Marmota monax) и
несколько видов зайцеобразных (восточные хвощи [Sylvilagus floridanus],
зайцы-снегоступы [Lepus americanus] и чернохвостые зайцы [L.
californicus]) часто отдают предпочтение [36]. В Нью-Йорке и Новой Англии
луговые полевки (Microtus pennsylvanicus) были наиболее часто употребляемой добычей
элемент. Кролики (Sylvilagus spp.) также обычно употреблялись в пищу. Через
большую часть года в Онтарио луговые полевки являются основной добычей,
составляют до 50 процентов рациона рыжей лисы [36].

Рыжие лисы также могут есть белок (Spermophilus spp.), Молодняк Вирджинии.
опоссумы (Didelphis virginiana), еноты (Procyon lotor), скунсы
(Mustelidae), домашние кошки (Felis catus), домашние собаки (Canis
фамильярна), ласка (Mustela spp.), норка (Mustela vison), обыкновенная
ондатры (Ondatra zibethicus), землеройки (Soricidae), кроты (Talpidae),
обыкновенные дикобразы (Erethizon dorsatum), карманные суслики (Geomyidae),
певчие птицы, вороны (Corvus spp.), фазаны с кольцевой шеей (Phasianus
colchicus), боббайт северный (Colinus virginianus), рябчик
(Tetraoninae), водоплавающие птицы (Anseriformes), дикие индейки (Meleagris
gallopavo), домашние куры, американские вальдшнепы (Scolopax minor),
ястребы (Accipitridae), совы (Strigiformes), птичьи яйца, черепахи и
яйца черепахи. Растительные продукты, такие как травы, осока (Carex spp.), Орехи,
ягоды, груши, яблоки, виноград, кукуруза, пшеница и многие другие злаки
едят рыжие лисы. Скот и крупную дичь иногда едят как
падаль [1,5,30,36].В рационе рыжих лисиц заметны сезонные колебания. Диета
зимой обычно превращается в насекомых и
плоды летом и осенью [5]. Красные лисы отдают предпочтение
для определенных лесных ягод и фруктов. В сезоны изобилия,
черника (Vaccinium spp.), малина (Rubus spp.) и черная
вишня (Prunus serotina) может составлять почти 100 процентов рациона.
[1].


  ХИЩНИКИ: 
Серые волки (Canis lupus) и рыси (Lynx lynx) иногда убивают рыжих лисиц.
[1,5].Другие крупные хищники, такие как горный лев (Felis concolor),
рыси (Lynx rufus) и койоты (Canis latrans), вероятно, также
иногда убивают рыжих лисиц. Люди охотятся и ловят рыжих лисиц [1,5,36].


  СООБРАЖЕНИЯ РУКОВОДСТВА: 
Управление средой обитания - улучшение или поддержание качества среды обитания красных
лис, управляющие должны содержать лесные участки в сельскохозяйственных угодьях с
минимальный выпас или беспокойство; это обеспечивает разнообразие низовья
растительность и продукты.Создание плодовых кустарников и деревьев.
следует поощрять. Следует поддерживать защитные полосы и ограждения.
обеспечивать укрытие и коридоры для проезда [3]. Участки лесозаготовки должны
имеют неправильную форму для максимального краевого эффекта [5].

Болезни - Красные лисицы особенно восприимчивы к бешенству. Бешенство может
вызывают от 60 до 80 процентов смертности населения во время
вспышка. Рыжие лисы также подвержены собачьей чуме,
парвовирус, токсоплазмоз, собачий гепатит, туляремия, лептоспироз,
стафилококковые инфекции, вирусы энцефалита и чесотки [2,5,33,36].Красные лисы являются переносчиками большого количества паразитов (нематоды и круглые черви).
типичен для плотоядных животных, питающихся мелкой добычей [36].

Исследования последствий хищничества рыжих лисиц в выбоинах в прериях
региона Северной Америки указали, что, хотя потребление
кряквы (Anas platyrhynchos) могут быть невысокими, влияние на крякву
популяция может быть критической [7,26]. Хищничество рыжей лисы на мышей и
сурки были полезны для большинства сельскохозяйственных районов. Красные лисы
может играть роль в борьбе с популяционными взрывами грызунов и
кролики [36].




 

 
 ПОЖАРНЫЕ ДЕЙСТВИЯ И ИСПОЛЬЗОВАНИЕ 
  ВИД ДИКОЙ ПРИРОДЫ: Vulpes vulpes
  
  ПРЯМОЕ ПОЖАРНОЕ ВОЗДЕЙСТВИЕ НА ЖИВОТНЫХ: 
Красные лисы очень подвижны и, вероятно, избегают большинства пожаров. Нет
сообщения о прямой гибели рыжих лисиц в результате пожаров [19].


  ПОЖАРНЫЕ ПОСЛЕДСТВИЯ, СВЯЗАННЫЕ С ОБИТАНИЯМИ: 
Рыжие лисы обычно населяют районы с высокой долей опушения. Огонь
который создает мозаику из выжженных и несгоревших участков, вероятно, самый
полезен для рыжих лисиц.Периодический пожар может помочь сохранить среду обитания для
многие охотничьи виды красной лисицы. Популяции многих мелких млекопитающих увеличиваются
быстро в ответ на увеличение доступности продуктов питания после
горение [14,19,22]. На Аляске рыжие лисы должны получать выгоду во время
первые 10-20 лет после пожара из-за увеличения северных
красная полевка (Clethrionomys rutilus) и луговая полевка [38]. Огонь
часто улучшает качество и количество кормов для зайцев и кроликов на двоих или
больше вегетационных сезонов [19].Wagle [37] сообщил, что пожаротушение в
пастбища губительны для популяций мелких птиц и млекопитающих
травоядные животные из-за накопления органических веществ и снижения жизнеспособности растений.

Многие плодовые кустарники, которые являются важными продуктами позднего лета и осени.
красные лисы, такие как ежевика (Rubus spp.), черника и
малина, не приносит плодов в год горения, но дает больше всего плодов
От 2 до 4 лет после огневой обрезки [14,19].


  ПОЖАРНОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ: 
Предписанный огонь, благоприятствующий мелким млекопитающим за счет увеличения количества кормов и фруктов
производство, вероятно, увеличило бы изобилие корма для красных лисиц.Рыжие лисы, вероятно, выиграют от предписанного огня, который увеличивает
пропорция края и сложность мозаики растительности. 

  ПОЖАРНЫЕ РЕЖИМЫ: 
Найдите информацию о пожарном режиме для растительных сообществ, в которых
виды могут встречаться при вводе названия вида на домашней странице FEIS в разделе
«Найдите режимы огня».

 

 
 ССЫЛКИ 
  ВИД ДИКОЙ ПРИРОДЫ: Vulpes vulpes
  
  ССЫЛКИ: 

 1.Аблес, Э. Д. 1971. Экология лисицы в Северной Америке. В: Фокс, М.
       Мы б. Дикие псовые. Нью-Йорк: Van Nostand Reinhold Co: 216-235.
       [25263]

 2. Addison, E.M .; Baker, I.K .; Хантер, Д. Б. 1987. Болезни и паразиты.
       меховщиков. В: Новак, М .; Baker, J. A .; Оббард, М. Э .; Маллок, Б.,
       ред. Управление и охрана диких пушных зверей в Северной Америке. север
       Бэй, Онтарио: Ассоциация охотников Онтарио: [Страницы неизвестны]. [25265]

 3.Аллен, А. В. 1987. Отношения между средой обитания и меховодами. В:
       Новак, Милан; Baker, J. A .; Оббард, М. Э .; Маллок, Брюс, ред. Дикий
       управление и охрана пушных зверей в Северной Америке. Оттава, Онтарио:
       Министерство природных ресурсов Онтарио: 164-179. [24997]

 4. Бернард, Стивен Р .; Браун, Кеннет Ф. 1977. Распространение млекопитающих.
       рептилий и амфибий по физико-географическим регионам BLM и A.W. Кухлера
       ассоциации одиннадцати западных штатов.Tech. Примечание 301. Денвер, Колорадо:
       Министерство внутренних дел США, Бюро землепользования. 169 с.
       [434]

 5. Chapman, Joseph A .; Фельдхамер, Джордж А., ред. 1982. Дикие млекопитающие.
       Северная Америка. Балтимор, Мэриленд: Издательство Университета Джона Хопкинса. 1147
       п. [21085]

 6. Черчер, Чарльз С. 1959. Специфический статус рыжей лисицы Нового Света.
       Журнал маммологии. 40 (4): 513-520. [25373]

 7. Ковардин, Льюис М.; Гилмер, Дэвид С .; Шайффер, Чарльз В. 1985. Кряква
       набор персонала в сельскохозяйственной среде Северной Дакоты. Дикая природа
       Монографии. 92: 1-37. [25560]

 8. Эйр, Ф. Х., изд. 1980. Типы лесного покрова США и
       Канада. Вашингтон, округ Колумбия: Общество американских лесоводов. 148 с. [905]

 9. Гаррисон, Джордж А .; Bjugstad, Ardell J .; Дункан, Дон А .; [и другие].
       1977. Растительность и экологические особенности леса и ареала.
       экосистемы.Agric. Handb. 475. Вашингтон, округ Колумбия: Департамент США
       Сельское хозяйство, лесная служба. 68 с. [998]

10. Годин А. Дж. 1977. Дикие млекопитающие Новой Англии. Балтимор, Мэриленд: Джонс
       Hopkins University Press. 304 с. [25267]

11. Холл, Э. Раймонд. 1981. Млекопитающие Северной Америки. 2-е изд. Vol. 2.
       Нью-Йорк: Джон Уайли и сыновья. 1271 с. [14765]

12. Харрис, Стивен. 1977. Распространение, использование среды обитания и возраст.
       состав пригородной популяции лисицы (Vulpes vulpes).Обзор млекопитающих.
       7 (1): 25-39. [25558]

13. Холкомб, Ларри С. 1965. Большой размер помета красных фок. Журнал
       Маммология. 46 (3): 530. [25374]

14. Достопочтенный, Совет. 1981. Воздействие предписанного огня на меховщиков на юге.
       В: Wood, Gene W., ed. Прописанный огонь и дикая природа в южных лесах:
       Материалы симпозиума; 6-8 апреля 1981 г .; Миртл-Бич, Южная Каролина.
       Джорджтаун, Южная Каролина: Университет Клемсона, Лесная наука Belle W. Baruch
       Институт: 121-128.[14818]

15. Johnson, Douglas H .; Сарджант, Алан Б .; Гринвуд, Раймонд Дж. 1989.
       Значение отдельных видов хищников для успешности гнездования
       утки в канадской области выбоин прерий. Канадский журнал
       Зоология. 67: 291-297. [25436]

16. Джонс, Дональд М .; Theberge, John B. 1982. Ареал и среда обитания в летнем доме.
       использование лисицы (Vulpes vulpes) в тундровой среде обитания,
       северо-запад Британской Колумбии. Канадский зоологический журнал.60: 807-812.
       [25372]

17. Коршген, Лерой Дж. 1959. Пищевые привычки рыжей лисицы в штате Миссури.
       Журнал управления дикой природой. 23 (2): 168-176. [25371]

18. Kuchler, A. W. 1964. Руководство к карте потенциальной растительности.
       граничащих Соединенных Штатов. Специальная публикация № 36. Нью-Йорк:
       Американское географическое общество. 77 с. [1384]

19. Ландерс, Дж. Ларри. 1987. Предписано сжигание для управления дикими животными в
       юго-восточные сосновые леса.В: Диксон, Джеймс Дж .; Моэн, О. Юджин,
       ред. Управление южными лесами в интересах дикой природы и рыб: сборник материалов;
       [Дата конференции неизвестна]; [Место проведения конференции неизвестно]. Gen.
       Tech. Представитель SO-65. Новый Орлеан, Лос-Анджелес: Министерство сельского хозяйства США,
       Лесная служба, Южная лесная опытная станция: 19-27. [11562]

20. Локки, Дж. Д. 1959. Оценка корма лисиц. Журнал
       Управление дикой природой. 23 (2): 224-227. [25370]

21.Макдональд, Д. В. 1980. Социальные факторы, влияющие на воспроизводство среди красных
       лисы (Vulpes vulpes). В кн .: Зимен Э., ред. Рыжая лиса. Биогеографический
       Vol. 18. Гаага, Нидерланды: Д-р В. Джанк: 123-175. [25266]

22. Nichols, R .; Менке, Дж. 1984. Влияние пожаров чапаральных кустарников на
       наземная дикая природа. В: DeVries, Johannes J., ed. Кустарники в
       Калифорния: обзор литературы и исследования, необходимые для управления.
       Вклад № 191.Дэвис, Калифорния: Калифорнийский университет, вода.
       Ресурсный центр: 74-97. [5706]

23. Phillips, R.L .; Andrews, R.D .; Сторм, Г. Л .; Бишоп, Р. А. 1972.
       Распространение и гибель рыжих лисиц. Журнал управления дикой природой.
       36 (2): 237-248. [25433]

24. Pils, C.M .; Мартин, М. А. 1978. Динамика популяций, хищник-жертва.
       отношения и управление рыжей лисой в Висконсине. Отчет №
       105. Мэдисон, Висконсин: Департамент природных ресурсов Висконсина.56 с.
       [25268]

25. Richards, S.H .; Хайнс, Р. Л. 1953. Популяции лисиц штата Висконсин. Технический
       Примечание к бюллетеню дикой природы. Мэдисон, Висконсин: Департамент охраны природы Висконсина.
       78 с. [25269]

26. Сарджант, Алан Б. 1978. Потребности рыжих лисиц в добыче и последствия для прерий.
       утиное производство. Журнал управления дикой природой. 42 (3): 520-527.
       [25435]

27. Скофилд, Раймонд Д. 1960. Тысяча миль лисьих троп в штате Мичиган.
       рябчик ареал.Журнал управления дикой природой. 24 (4): 432-434.
       [25434]

28. Шелдон, Уильям Г. 1949. Репродуктивное поведение лисиц в Нью-Йорке.
       Состояние. Журнал маммологии. 30 (3): 236-246. [25369]

29. Шифлет, Томас Н., изд. 1994. Типы пастбищных покровов США.
       Состояния. Денвер, Колорадо: Общество управления пастбищами. 152 с. [23362]

30. Spowart, Ричард А .; Самсон, Фред Б. 1986. Плотоядные животные. В: Куперрайдер,
       Allan Y .; Бойд, Раймонд Дж.; Стюарт, Хэнсон Р., ред. Инвентарь и
       мониторинг среды обитания диких животных. Денвер, Колорадо: Департамент США
       Интерьер, бюро землеустройства, сервисный центр: 475-496. [13526]

31. Стивенсон, Роберт О .; Grangaard, Daniel V .; Берч, Джон. 1991. Рысь,
       Felis lynx, хищничество красных лисиц, Vulpes vulpes, карибу, Rangifer
       tarandus и овцы Далла, Ovis dalli, на Аляске. Канадский
       Полевой естествоиспытатель. 105 (2): 255-262. [25559]

32.Сторм, Г. Л. 1965. Движения и действия лисиц, определяемые
       радио-слежение. Журнал управления дикой природой. 29 (1): 1-13. [25375]

33. Тренер, Дэниел О .; Хейл, Джеймс Б. 1969. Саркоптоз у красных лисиц.
       и койоты Висконсина. Бюллетень Ассоциации болезней дикой природы.
       5: 387-391. [25437]

34. Ван Гельден, Ричард Джордж. 1982. Млекопитающие национальных парков.
       Балтимор, Мэриленд: Издательство Университета Джона Хопкинса. 310 с.[20893]

35. Вернер, Джаред; Босс, Аллан С., техн. координаты. 1980. Калифорнийская дикая природа
       и их среда обитания: западная Сьерра-Невада. Gen. Tech. Представитель PSW-37.
       Беркли, Калифорния: Министерство сельского хозяйства США, Лесная служба, Тихоокеанский регион.
       Юго-западная экспериментальная станция лесов и полигонов. 439 с. [10237]

36. Войт, Деннис Р. 1987. Рыжая лисица. В: Новак, М .; Baker, J. A .; Оббард, М.
       E .; Malloch, B., eds. Управление и охрана диких пушных зверей в
       Северная Америка.Норт-Бэй, Онтарио: Ассоциация охотников Онтарио: 380-393.
       [25264]

37. Wagle, R. F. 1981. Огонь: его влияние на последовательность растений и дикую природу в
       Юго-Запад. Тусон, Аризона: Университет Аризоны. 82 с. [4031]

38. Келлихаус, Дэвид Г. 1979. Взаимоотношения огня и дикой природы на Аляске. В:
       Hoefs, M .; Рассел, Д., ред. Дикая природа и лесные пожары: Труды
       цех; 27-28 ноября 1979 г .; Уайтхорс, Ю.Т. Уайтхорс, YT: Юкон
       Отделение дикой природы: 1-36.[14071]
       
39. Министерство внутренних дел США, Служба рыболовства и дикой природы. 2016 г.
       Программа по исчезающим видам, [Интернет]. Доступно: http://www.fws.gov/endangered/.
       [86564]